Щоб потрапити у виборчий список партії та отримати шанс стати депутатом обласної ради, потрібно заплатити. Іншими словами – придбати «вхідний квиток». За словами політтехнолога Руслана Рохова, його вартість становить приблизно 50 тисяч доларів. І це не гроші на агітацію, не на білборди чи відеоролики. Це плата самій партії за те, щоб ваше прізвище з’явилося в списку.
У подкасті «Кафедра відвертості» політтехнолог, виконавчий директор ГО «Мережа вільних людей» Руслан Рохов пояснив, як насправді формується влада в Україні. За його словами, система працює так: місцеві бізнесмени платять партії 50 тисяч доларів, партія включає їх до списку, а після виборів вони стають депутатами. Решта кандидатів у списку – лише «декорація», щоб створити враження солідності.
«Вони наповнюють списки, а потім умовно інкрустують туди «діамантики» – видатних медиків, військових. Ну, щоб список був привабливий. Не можуть же всі ті, хто купив. Треба когось розбавити. Вони просто будуть виконувати слухняну роль кнопкодавів. Командна робота – голосувати», – пояснює Рохов.
Чому так відбувається? Рохов пояснює: в Україні діє так званий імперативний мандат. Депутат не є вільним у своїх рішеннях – він зобов’язаний голосувати так, як вирішила партія. Якщо він перестає грати за правилами – його позбавляють мандата. А партія, своєю чергою, належить тим, хто її фінансує. Тобто депутат залежить не від виборців, а від партійного керівництва й тих, хто дав гроші на кампанію.
«Поки ти рухаєшся в рамках фарватеру, тебе підтримують. А як тільки перестаєш грати – позбавляють мандата. Партія має імперативний мандат», – пояснює політтехнолог.
Чому це влаштовує самих виборців? Рохов пояснює це через три типи громадянської культури, які він називає: піддані, прихожани й акціонери.
Піддані – це люди, які вірять, що влада дана від Бога, і їхнє завдання – коритися та отримувати за це блага. Вони завжди голосують за владу, будь-яку. З ними працювати марно – вони не змінять свою позицію.
Прихожани – це ті, хто обирає собі «вождя», вірить у нього, як у месію. Вони вже не вірять старій владі, але ще не готові взяти відповідальність за своє майбутнє. Вони обирають когось, з ким пов’язують надію на краще життя, і перекладають на нього відповідальність. Допоки жевріє надія, що цей «вождь» приведе до світлого майбутнього, вони будуть у свято вірити. Їх майже неможливо переконати – вони віруючі, а не раціональні виборці.
І лише третя категорія – акціонери – становить справжню основу демократії. Це люди, які розуміють: республіка – це спільна справа, а паспорт громадянина – це акція, яка дає право голосу. Вони впливають на своє майбутнє через домовленості з іншими громадянами, а не через пошук чергового «рятівника». Вони критично мислять, розуміють свої інтереси й хочуть впливати на процеси.
«Вони не голосують за владу, вони не голосують за вождя, вони голосують за справи. У них є уявлення, як вони не хочуть жити, і вони оцінюють, що людина зробила. Вона має довести, що вона зробила», – пояснює Рохов.
І от саме з акціонерами, за словами політтехнолога, і варто працювати. Вони – «нафта демократії». Їхня частка в Україні, за оцінками Рохова, становить приблизно 34%. І якщо їх об’єднати, вони здатні змінити правила гри.
У повній версії подкасту – про те, хто насправді керує країною і як звичайні українці можуть це змінити. Дізнайтесь, про що мовчали політики всі ці роки
