Демографічний чинник є одним із визначальних для забезпечення стабільного й безпечного розвитку держави, а проблеми оптимального демографічного розвитку слід розглядати як першочергові інтереси держави, як фактор і водночас як результат її функціонування.
За результатами аналізу основних демографічних показників протягом останніх років підтвердили наявність і поглиблення в Україні демографічної кризи. Протягом 2018 року чисельність населення України скоротилася на 233,2 тисячі людей і на 1 січня становила 42 мільйони 153 тисячі осіб. Про це свідчать дані експрес-випуску “Демографічна ситуація у 2018 році”, що оприлюднена на офіційному сайті Державної служби статистики України. Наразі, число померлих в Україні перевищує число народжених: на 100 померлих припадає 57 народжених. Народилося в 2018 році в країні 335,9 тисячі дітей, померли 587,7 тисячі осіб. Міграційний приріст становить 18,6 тисячі осіб (рис1).
Рис. 1 Тенденція народжуваності і смертності у 2018 р. [1].
За даними останнього Всеукраїнського перепису населення, проведеного в грудні 2001 року, чисельність населення України становила 48 мільйонів 415 тисяч людей.
За офіційними даними міністерства соціальної політики, на постійній основі за кордоном з метою заробітку перебувають близько 3,2 мільйона громадян України. І це без урахування українців, які їздять за кордон на сезонні роботи [1].
Виявлені тенденції зменшення населення, що спричинене негативним природним рухом, старіння населення, що провокує зростання показників демографічного навантаження є серйозними загрозами для демографічної безпеки країни, а отже і для економічної безпеки. Від демографічних характеристик працездатного населення і показників демографічного розвитку залежить розвиток трудового потенціалу і, як результат, величина сукупного національного доходу.
Демографічна ситуація в Україні вважається критичною та несприятливою, що спричинено дією комплексу чинників, тобто певними демографічними загрозами.
Демографічними загрозами є такі фактори та їх сукупність, які можуть спричинити дестабілізацію демографічної системи, а отже несприятливо вплинути на демографічну і економічну безпеку загалом.
Загрози, що призводять до появи демографічної небезпеки поділяють на зовнішні та внутрішні. До внутрішніх загроз належать такі чинники, що з’являються безпосередньо в демографічній системі й описуються її кількісними та якісними характеристиками. Соціальний, економічний, політичний, військовий, екологічний, інформаційний впливи є зовнішніми загрозами, що мають як прямий, так і опосередкований вплив на демографічну безпеку країни [2].
Щодо до сфери соціально-економічних загроз відносять високий та зростаючий рівень безробіття, соціальне та економічне розшарування населення, зростання бідності, криміналізація економіки, низький рівень життя в країні; до соціально-психологічних чинників належать фізична деградація населення, деградація інституту сім’ї, життєвих цінностей [3].
Настав час погоджувати проблеми економіки добробуту з етичними цінностями, бо вони слугують відправною точкою при формуванні добробуту. Саме від них залежить рівень людського розвитку, який впливає на міру прояву економічних потреб, ті, своєю чергою, стимулюють економічну діяльність суспільства, від якої залежать рівень і якість життя його членів (рис. 2) [5].
Рис. 2. Циклічність процесу формування національного добробуту [5].
Наразі, особливої актуальності набуває морально-етичне виховання особистості, що стоїть у центрі уваги батьків, педагогів, громадськості. Проблеми соціально-економічного й політичного розвитку країни безпосередньо впливає на духовність молоді, насамперед зниженням рівня життя в Україні, відсутністю соціальної захищеності, явним і прихованим безробіттям, інфляцією, невизначеністю моральних орієнтирів у соціальних відносинах. Засоби масової інформації та комунікації дедалі більше впливають на суспільство й особливо на молодь, пропагуючи насилля, прищеплюють моральний релятивізм, конформізм і цинічно-гедоністичне ставлення до повсякдення. Усе це призводить до відчуження дітей і молоді від норм моралі, спонукає їх до власних пошуків самореалізації, на основі заперечення духовності й моральності як суспільних і особистісно значущих феноменів, що виливається у нерозбірливих статевих зв’язках, нівелювання інституту сім’ї [4].
Морально-етичне виховання нерозривно пов’язане із статевим вихованням молоді, формуванню відповідального ставлення підлітків до власного здоров’я, до статевих стосунків, розширення знань про перехідний вік, статеве дозрівання, про наслідки і психологію статевих стосунків, розуміння психологічних та фізичних наслідків аборту.
Нині, особлива увага до проблем статевого виховання в Україні сьогодні зумовлена кількома причинами, серед яких найважливіші такі:
- прискорений розвиток дітей (акселерація);
- незадовільний рівень обізнаності неповнолітніх з питань статевої сфери, низька якість і сумнівні шляхи отримання такої інформації (однолітки, засоби масової інформації тощо);
- сексуальність підлітків та пов’язані з нею проблеми (репродуктивне здоров’я, ризикована поведінка, інфекції, що пере даються статевим шляхом, у тому числі ВІЛ, незапланована вагітність);
- нівелювання більшістю неповнолітніх моральних цінностей та ін. про недостатню теоретичну й методичну підготовку вчителів, низький рівень педагогічної культури батьків.
Як наслідок виникають суперечності між значним виховним потенціалом навчального закладу та сім’ї щодо статевого виховання й недостатнім його використанням у виховній практиці. Тому перед системою освіти постало актуальне завдання: здійснення статевого виховання молоді.
Із загального погляду, виховання й навчання у вузькому значенні — це прогресивні форми соціалізації. З практичного, сфокусованого на особистості дитини погляду збільшення зон збігу статевої соціалізації, статевого виховання та статевої просвіти (що в сучасних культурах має свої межі) пов’язане з гармонізацією психосексуального розвитку і формування особистості. Саме такими є складові процесу, який у широкому сенсі називають статевим вихованням.
Теоретично складним є питання про співвідношення статевого виховання та статевої (сексуальної) просвіти. І перше, і друге базується на отриманій інформації. Якщо вона залишається лише на рівні знань, то мова йде тільки про освіту. Якщо ж інформація сприяє формуванню поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій і стійко відображається у поведінці, то можна говорити про виховання. Тож відокремити «виховне» від «просвітнього», або «навчального» — не завжди легко, як неможливо розірвати на частини цілісну життєву ситуацію. Щоб інформація мала виховне значення, її треба донести в яскравій, образній, емоційній формі.
Наразі, основними завданнями статевого виховання є:
- формування зрілої гармонійної особистості;
- формування у підлітків обох статей основних навичок спілкування та взаєморозуміння, а також здатності приймати усвідомлені рішення;
- забезпечення підлітків необхідною грамотною інформацією, яка допоможе їм адаптуватися до змін у період статевого дозрівання, пройти з найменшими психологічними втратами цей непростий етап дорослішання, досягти психологічного комфорту;
- профілактика психосоціальної дезадаптації, закладання основ адекватної статевої соціалізації підлітків;
- націленість молоді на створення сім’ї, народження і виховання дітей;
- збереження (методами виховання і просвіти) репродуктивного здоров’я підлітків; профілактика незапланованої вагітності та інфекцій, що передаються статевим шляхом, ВІЛ;
- формування у підлітків та молоді здорового способу життя, позитивного ставлення до планування сім’ї та відповідального батьківства [5].
Завдання про статеве виховання може бути правильно вирішено тільки тоді, коли батьки, педагоги, громадськість добре собі представляють мету, що вони повинні переслідувати в половому вихованні своїх дітей. Якщо ця мета буде ясна, то ясними стануть і шляхи її досягнення. Статеве виховання повинно бути вихованням саме любові, тобто великого почуття, прикрашеного єдністю життя, прагнень, надій задоволення від близькості, а не лише з розгляду вузько фізіологічних питань. Відтак, існує нагальна потреба комплексної програми статевого виховання, підготовленої професіоналами з відповідною освітою, що буде направлена на зміцнення сім’ї, почуття соціальної відповідальності людини, поваги один до одного (рис. 3).
Рис. 3. Вплив статевого виховання на демографічне становище
Статеве виховання, що є невід’ємною частиною морально-етичного виховання особистості, безпосередньо має вплив на систему етичних цінностей, що є однією з складових процесу формування національного добробуту, що в свою чергу впливає на демографічне становище, а отже і економіку в цілому.
Використані джерела
- Демографічна ситуація у 2018 році. Державна служба статистики України Експроес-випуск від 20.02.2019 р. URL: http://database.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2018/expresspdf (дата звернення: 04.07.2019).
- Цвігун І.А. Демографічна безпека України та напрями її регулювання: монографія / І.А.Цвігун. ― Кам`янець-Подільський: Видавець ПП Зволейко Д.Г., 2013. ― 400 с.
- Магдіч А. С.Вплив соціальних факторівна економічне зростання: вітчизняний аспект / А. С. Магдіч // Економічний нобелівський вісник. ― 2015. ― № 1. ― С. 68-78.
- Обдула Т. М., Царик Л. П., Морально-етичне виховання особистості: загальні тенденції й індивідуальний пошук URL: http://xn--d1acjtrgde.kiev.ua/2017/08/24/moralno-etichne-vihovannya-osobistosti-zagalni-tendentsiyi-y-individualniy-poshuk/(дата звернення: 04.07.2019).
- Лещук Н. О. Статеве виховання і репродуктивне здоров’я підлітків та молоді : навч. посіб. / Н. О. Лещук, Ж. В. Савич, О. А. Голоцван, Я. М. Сивохоп. — К., 2014. — 136 с.
- Глубіш Л. Я. Еволюція наукових поглядів на зміст теорії добробуту та її специфіка на сучасному етапі соціально-економічних відносин. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Міжнародні економічні відносини та світове господарство. Вип. 6, ч. 1 • 2016 с.58-63
Автор:
Стоянова-Коваль Світлана
доктор економічних наук, професор, член АССУ